СУ́РИК, у, чол.
1. Мінерал, що являє собою окис свинцю з домішками заліза, алюмінію та інших елементів.
2. Природна мінеральна фарба оранжево-червоного або червоно-брунатного кольору. Криворізький суриковий завод.. виробляє у великих масштабах так звані сухі залізоокисні пігменти — сурик, охру, мумію (Робітнича газета, 22.X 1966, 1); Під пахвою в хлопця стирчав сувій товстого паперу, в руках погойдувалося відро з суриком (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 36); * Образно. В горах краплинами червоного сурику палали величезні маки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 366).
3. Дрібнокристалічний порошок світло-оранжевого або червоного кольору, який застосовують для ґрунтування металевих поверхонь, а також при виробництві акумуляторів. Од лінкора до катера, од підводного човна до баржі — у всіх суднах підводну частину ґрунтують суриком. Від корозії метал захищають (Робітнича газета, 15.I 1964, 2); Відливають [пластини для акумулятора] у вигляді решіток, в отвори яких потім запресовують активну масу, що складається з окисів свинцю — глету і сурику (Доценко та ін., Автомобіль, 1957, 214).