СУРМА́Ч, а, чол.
1. Сигналіст, який подає сигнал сурмою (див. сурма). Хай в литаври вдаре [вдарить] довбиш, Хай заграють сурмачі; Сутим золотом засяють Корогви і пірначі (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 203); Дванадцять сурмачів заграли на сурмах, коли посли входили у палац (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 278); * Образно. Дружби вік — для тебе, сину! Будь же дружби сурмачем (Терень Масенко, Як пахне земля, 1958, 47).
2. Музикант, який грає на сурмі; трубач. Третій музика — сурмач — працював найщиріше.. «Туру-туру… та!.. туру-туру… та!..» — гриміла сурма (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 232); — Хіба не ожива надія У серці мужньому, як наші сурмачі Костюшків славний марш засурмлять, ідучи? (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 351).