СУПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. супляться; недок.
1. Зсуваючи брови, морщачи обличчя, чоло, набирати похмурого вигляду; насуплюватися. Стара супиться та все бурчить (Марко Вовчок, I, 1955, 113); Олекса підступив до батька ближче, насупився. Він завжди супиться, коли щось не на його виходить (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 162); * Образно. Перші приморозки вдарили хоча й веселі, але не такі вже й ласкаві. Зорі сяяли замерзлими сльозами. І дуб супився, супився (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 101);
// Виявляти незадоволення ким-, чим-небудь, ображатися на когось. За їхнім ростом випало ходити їм поряд в одній шерензі, ідуть і супляться один на одного (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 73).
2. Зсуватися (про брови), морщитися (про обличчя, чоло) при вираженні незадоволення, гніву і т. ін. Я боявся тих моментів, коли ти читала мою «публіцистину» — у тебе тоді бувало таке непривітне обличчя, брови супилися з таким суворим болем (Леся Українка, III, 1952, 688); Тарас розірвав конверт і почав читати. Лице його супилося (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 312).
3. перен. Робитися хмурним, темним, непогожим. Небо, обважніле від холодної синяви, вже супиться по-осінньому (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 209); Ніч все більше розбухала темрявою, гнівливо супилась (Мирослав Ірчан, II, 1958, 91).