СУПОСТА́Т, а, чол., заст.
1. Ворог, недруг, супротивник. [Микита:] Та скоріш піду я на Сибір, у каторгу, у пекло до самого сатани, а не попущу тобі Одарки! .. Де ж ти, мій вороже, мій супостате? (Марко Кропивницький, I, 1958, 99); Народ не хоче знову чути ридання матерів,.. не хоче бачити своїх синів скривавленими, скаліченими, вбитими нещадною рукою ворога і супостата (Максим Рильський, IX, 1962, 156).
2. лайл. Негідник, мерзотник. Стане Оксана плакати, стане копитана [капітана] випитувати, що він дума з нею, — супостат засміється, та й тільки (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 454); [Терешко:] Поїхав старий до нього [сина] аж у Варшаву, так що ж? Він його, супостат, не прийняв! (Карпенко-Карий, III, 1961, 36).