СУНИ́ЧНИК, а, чол.
1. Кущі суниці. Ой стежечка да маленькая, муравочка зелененькая; ой заросла да суничником (Словник Грінченка); Напровесні голубіють [діброви] від пролісків, весною біліють в суничниках, влітку червоніють од ягоди, а восени палають золотом і пурпуром (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 58).
2. Ділянка землі, на якій ростуть суниці.
3. (Arbutus, L.). Вічнозелене дерево або кущ із шкірястими листками й білими, зрідка рожевими квітками. Ягоди великоплідного суничника їстівні; з них можна виготовляти варення, вина тощо (Наука і життя, 6, 1968, 66).