СУНДУ́К, а, чол., розм. Те саме, що скриня. — Якийсь чоловік, чорний, високий, правиться коло сундука з -грішми (Панас Мирний, IV, 1955, 189); До Харкова під’їжджали вночі. Улас, присівши на сундуці, з острахом вглядався у море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 53).
СУНДУК
Тлумачення слова