СУ́ГОЛОСНИЙ, а, е.
1. Те саме, що співзвучний. Звучав ладний, суголосний хор юних голосів (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 70); Ксеня розпитувала Олега про Харків, він охоче розповідав. Іноді вони мовкли і довго німували, суголосні з тишею і теплом липневого вечора (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 86); Великі поети — завжди сучасники для нових поколінь, які щоразу відкривають у них нове, суголосне своїй добі (Максим Рильський, III, 1956, 249).
2. заст. Приголосний. Наші голосні й суголосні літери [звуки] в його виходили такими твердими та шерсткими, ніби він ставив ъ перед кожною (Нечуй-Левицький, I, 1956, 132).