СУДО́МА, и, жін.
1. Мимовільне скорочення м’язів (від болю, холоду, при деяких захворюваннях і т. ін.); судорога, корчі. Маруся відчувала, що все її обличчя пересмикує нервова судома (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 208); Завтра він побачить сина! Аж руки звело судомою від бажання щосили, до хрусту в кістках обняти цього навіженого бунтівника (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 60); * Образно. [Ярослав:] Картину цю назвав би я інакше… Я бачу в ній якийсь таємний страх,.. смутних вагань судому мовчазну (Олександр Левада, Драми.., 1967, 392); * У порівняннях. Аткінс поглянув на людський рій, І кров у дзвенючі скроні ударила, як в судомі (Микола Бажан, Роки, 1957, 195).
2. перен., заст. Горе, біда. Ой, судома, браття, Ой, судома, — А й нема хліба ні снопочка Ані в полі, ні дома (Українські народні ліричні пісні, 1958, 501).