СУЧКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який має багато сучків, з сучками; вузлуватий. Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур, майнув довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець, холодною цівкою вдарив у дерева (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 149); Дуб сучкуватий, розчахнутий бурею злою, Стояв і мовчав, і думу гадав над водою (Любов Забашта, Пісня.., 1961, 39); Він ішов їй назустріч, спираючись на.. сучкувату грушеву ковіньку (Василь Козаченко, Блискавка, 1962, 48); Сьогодні вранці Платон спалив останню сучкувату гілляку (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 138); * Образно. [Катерина:] Що ж, Тиміш красень-хлопець, показний… [Морж:] Сучкуватий, стругати багато треба… (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 10); — Упертий фриц… — Порода сучкувата… Хоч кіл йому теши на голові!.. (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 374).
2. перен. Скоцюрблений, скорчений, з виступаючими суглобами (про тіло людини, її пальці і т. ін.). Облипла спітніла сорочка не ховала від людського зору Ахметового сучкуватого тіла (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 301).