СУБАЛТЕ́РН, а, чол.
1. дорев., розм. Те саме, що субалтерн-офіцер.
2. діал. Підлеглий. Новий дух віяв і тут [у канцелярії]; замість давнішої покірності супроти старших тепер субалтерни говорили зі старшими запанбрат [запанібрата] (Іван Франко, VI, 1951, 329).