СТИ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до стишити. Дорога має казкою у даль, Як моє дитинство, як моє прощання, Як моя роками стишена печаль (Михайло Стельмах, V, 1963, 156);
// у знач. прикм. Розмовляючи стишеними голосами, наче ворог через широчінь дніпрову міг їх почути, прибулі бійці розпитують рибалок про тутешні місця (Олесь Гончар, II, 1959, 316); Над залюдненим майданом гарячим полум’ям бурхає стишений гамір: чути чиюсь промову (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 50); Ярина досягла фінішу і стишеним кроком пробігла ще кілька метрів (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 284).
2. у знач. прикм. Який стишився (у 2 знач.). Їй так добре, так затишно зараз з ним, мовчазним, стишеним (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 318); Над стишеним гуртом колгоспних орачів і сівачів стояло сонце (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 342).