СТИРЧА́К, а, чол., розм. Те, що стирчить, виступає вперед, угору. Стримить [одна з скель], ніби голова сахару. На тому стирчаку ще десь узялись ялини; вони вросли в зазубні і стирчать голі, без гілля (Нечуй-Левицький, II, 1956, 415); М’яко стелилася килимом польова м’ята, сухими стирчаками піднімався над нею полин (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 10); * Образно. Коли минуле покрилося вже прозорчастим туманом, коли пожилося вже і пооббило тобі життя всі вугли й стирчаки, — тепер тільки всією душею розумієш, як чисто тоді все було, як гарно, як чесно (Гнат Хоткевич, I, 1966, 145).
СТИРЧАК
Тлумачення слова