СТИХАТИ, аю, аєш, недок., СТИХНУТИ, ну, неш; мин. ч. стих і стихнув, ла, ло; док.
1. Переставати звучати, лунати, чутися (про звук, шум і т. ін.); затихати. Помалу спільний гомін стихає (Леся Українка, II, 1951, 536); Час артилерійської підготовки кінчився, і пекельний гуркіт поволі стихав (Олесь Гончар, III, 1959, 44); Трохи згодом надворі все стихло: собака поскавучала та й замовкла (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 244); Прапорщик махнув рукою, спинився оркестр, стихло «ура» (Олександр Корнійчук, I, 1955, 162);
// безос. Тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (Андрій Головко, II, 1957, 177).
2. Переставати говорити, співати, кричати, припиняти розмову, спів, крик; замовкати. Серед зойку тюремної юрми Лазар раптом стихав і слухав тільки себе (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 192); Косар.. так починає косити, що в заростях стихає здивований деркач (Михайло Стельмах, I, 1962, 474); — Оце вірші! — не переставав дивуватись тихенький панич. Потім зразу стих, змовк (Степан Васильченко, I, 1959, 352); Господарі стихли й благоговійно скинили смушкові шапки (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 121); * Образно. Слава їх [героїв] не стихне, не засне (Платон Воронько, Драгі.., 1959, 58);
// Переставати видавати або утворювати звуки (про механізм, інструмент і т. ін.). Рояль дав акорд і стих (Панас Мирний, III, 1954, 272); Прядки обидві стихли, й мати вже сіяла борошно на лаві на галушки, а Христя поросяті готувала (Андрій Головко, II, 1957, 86); Стихли трамваї давно (Володимир Сосюра, I, 1957, 85);
// Переставати стріляти. Стихли гармати на полях великої битви, і солдати революції.. стали до молота і плуга (Радянська Україна, 29.IX 1957, 2);
// перен. Переставати виявляти ознаки життя. Як сонечко зайде,.. То табір стихає (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 255); Спочила вже, награвшися, дітвора,.. не гомонять потомлені люди, стихає село… (Марко Вовчок, VI, 1956, 275); Заходила ніч. Містечко стихло (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 222).
Не стихаючи — безугавно, не вщухаючи. Катрю обняла якась радість божевільна: усе вона позгадувала, і балакала не втихаючи (Марко Вовчок, I, 1955, 215).
3. Ставати слабішим, ущухати (про явища природи). Вітер, стихаючи, жалібно гуде між дротами (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 260); Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяв під блакитним наметом неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 83); Уранці хуртовина стихла, і до Софії прийшов дід Калина (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 24); Надворі вже стихла метелиця, але небо ще не очистилось (Михайло Стельмах, I, 1962, 182);
// безос. Надвечір стихло. Дніпро поголубів (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 382);
// Зменшуватися в дії, в силі вияву і т. ін. Пошесть на людей почала стихати (Панас Мирний, IV, 1955, 255); І вдень і вночі не стихає двобій… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 15); Знадвору грюкнув хтось у вікно. Робота стихла (Мирослав Ірчан, II, 1958, 14); Коли з-за Карпат піхота поверталася, стихнув бій. в Бориславі нові долота в пісковик заганяв свердлій (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 41);
// Ставати менш відчутним (про біль, почуття і т. ін.); угамовуватися. Що за розкіш.. серед степу! Стихають болі пекучі, німіє туга самотня, тиха радість голубить душу (Панас Мирний, III, 1954, 350); У сні лише мій біль стихає (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 410); В серці стихли тяжкі муки, Змовкли тугоньки на дні (Павло Грабовський, I, 1959, 188);
// розм. Утрачати блиск, жвавість (про очі); згасати. Молодиця почервоніла, наче буряк, гнівні іскорки заграли у запалих очах, та зразу і стихли (Панас Мирний, III, 1954, 309).
4. Переставати сердитися; заспокоюватися, утихомирюватися. Отець Андрій підняв руку та йому: — Бушувати в моїй хаті не годиться.. — Той і стихнув зразу (Марко Вовчок, I, 1955, 88); — Годі! Не базікай тут! Катерина стихла, зіщулилась (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 19);
// тільки док., перен. Принишкнути, стати сумирним. Була вона весела та жвава колись, а то стихла. Хоч як свекруха або старша невістка дошкуляла, — вона все мовчала (Борис Грінченко, I, 1963, 393); — Я ховала тих, хто не скоривсь царю й не стих, і хто — революційним дише (Павло Тичина, До молоді.., 1959, 19).