СТИХАЮЧИЙ

СТИХА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до стихати. Довго не стихаючим «ура» вітав пролетаріат свого вождя (Ленін, Коротка біографія, 1955, 154);
//  у знач. прикм. З двору Липтакового вийшов Ребрик, а Липтак залишився біля хвіртки, не відходив: прислухався до стихаючого стукоту кроків свого приятеля (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 43); Проїхали [солдати] якийсь вокзал. За ними линули стихаючі звуки австрійського гімну (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 297).