СТИ́ДКО.
1. Присл. до стидкий 1.
2. у знач. присудк. сл. Охоплює відчуття стиду. — Чорнобривий мій, чом до мене не прийшов? Ой тим не прийшов, що чобіт не знайшов! Батькові не хочеться — устілки волочаться, Материні [матері] стидко, бо устілки видко! (Українські народні пісні, 1, 1964, 122); Як ще забере [Демко] з собою кума Свирида, то буде така пара, що й поза Буг не стидко! (Марко Вовчок, VI, 1956, 263).