СТУПО́Ю, присл.
1. Повільним кроком.
2. Найповільнішим алюром, не риссю. Коняка винесла в поле, втомилась і почвалала ступою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 280); Козаков, насторожено з’їжившись у своєму сідлі, наказав товаришам пустити коней ступою (Олесь Гончар, I, 1954, 398); Біль був такий незносний, що довелося перевести коня спершу на рись, а там і зовсім — ступою (Павло Загребельний, Диво, 1968, 415);
// Повільно, не поспішаючи (про їзду на коні). На камені кілька хлопців Черепками грає, Аж ступою через греблю Панок проїжджає (Степан Руданський, Тв., 1959, 182); Нагнувши голову, Щупак їхав по тротуару ступбю і скоса пильно приглядавсь до колони демонстрантів (Андрій Головко, II, 1957, 626).