СТУПНЯ́, і, жін.
1. Нижня опорна частина ноги; стопа. Про колишню ще недавню недолугість нагадував тільки надто тонкий стан та тонкі, хоч і міцні, немов сталеві, ноги з вузькими довгими ступнями (Леся Українка, III, 1952, 664); Товста, туго заплетена коса Орисі непорушно лежала в спинному рівчаку, червону ситцеву блузку ворушив вітерець, вузенька боса ступня залишала на ріллі глибокі сліди (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 13); Я ще пробував ступати запаленими ступнями, та змушений був спинитись (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 152);
// Нижня поверхня опорної частини ноги. Не підсадиш ти мене на грушу, Колючок не виймеш із ступні… (Любов Забашта, Вибр., 1958, 26);
// Відбиток ноги, залишений на поверхні чого-небудь. По горі Антон ішов розмашистим кроком,.. в ступнях, що чобітьми залишав на вологому снігу, виступала каламутна вода (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 13); Шура намагалася вгадати серед цих численних слідів Юрасеву ступню (Олесь Гончар, I, 1954, 166).
♦ Ступні приросли до землі (до каменя, до місця і т. ін.) див. приростати.
2. діал. Хода. Не доходячи до лісу, почули вони жалібний скрип полозків об мерзлу дорогу, важку ступню кінську (Панас Мирний, I, 1949, 226).