СТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до стривожити. Напиши мені, як мама почуває себе, чи здорова зовсім, чи не стривожена дуже (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 185); До палаючої вівчарні вже поспішали стривожені дзвоном люди (Юрій Мокрієв, Слід… 1969, 141); Нерідко й спати вкладалася [Тамара] тут, солодко дрімаючи під заспокійливий шелест стривоженого вітром листя (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 5).
2. у знач. прикм. У якого викликали, якому вселили почуття неспокою, хвилювання. Стривожений Клим, натрапивши на сімейну колотнечу.., гострим словом напустився на хатніх, зачав докоряти, врозумляти (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 265); Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати (Михайло Стельмах, I, 1962, 95); Проїздив [Наливайко] одинокі й стривожені села, хутори (Іван Ле, Україна, 1940, 55).
3. у знач. прикм. Який виражає збентеження, неспокій, тривогу. Всі молодиці глянули на її стривожене лице і почали сміятись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 50); Ластівка стривоженим і безпорадним поглядом стежив за Ярославою (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 96); — В живіт його поранено, — стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців, що прийшли з підводами (Олесь Гончар, II, 1959, 270).
Стривожена душа чия, у кого; Стривожене серце чиє, у кого — хто-небудь відчуває неспокій, тривогу. В покоях було тихо, мертво, а Гризельда не могла заспокоїти своєї стривоженої душі (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 42); Бараболя вискочив на подвір’я, припав до воріт, чуючи, як притиснуте до дерева б’ється його стривожене серце (Михайло Стельмах, II, 1962, 286).