СТРУЖКА

СТРУ́ЖКА, и, жін. Відходи у вигляді тонких стрічок або частинок неправильної форми, що утворюються під час стругання деревини, різання металів і т. ін. В руках у нього заспівав, засвистів фуганок, закрутилися над головою золоті стружки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 176); Верстат рівно шелестів металом. Синювата присмагла стружка скручувалась у спіраль і падала шматочками на лист заліза біля Максимових ніг (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 35); Він сів до столу й почав підстругувати своїм маленьким ножиком нового олівця, згортаючи стружки на клаптик чистого паперу (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 381);  * Образно. Сонце кида світлі стружки, І щебече дітвора (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 178);  * У порівняннях. Шапка сиділа на голові сатаною, набакир, а з-під неї білі кучері, як соснова стружка з-під фуганка (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 422).
♦ Знімати (зняти) стружку див. знімати.