СТРУП

СТРУП, а, чол. Кірка, яка вкриває поверхню або краї рани, що загоюється. У свитині латаній дрожала [дрижала] Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров; аж струпом стала (Тарас Шевченко, II, 1963, 304); Ахав [Красіцький], аж руками об поли бився, бачачи на дитячих тілах численні синяки, струпи та шрами з загоєних ран (Іван Франко, IV, 1950, 233); [Мари – на:] У мене ледве затяглася струпом від твоєї ж руки рана, а ти й струп хочеш зірвати… (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 308); Ушкрябина взялася болячим, спухлим струпом (Іван Ле, В снопі.., 1960, 51);  * Образно. Роси — як ті сльози, і струпом вкривалась під ними земля (Петро Панч, II, 1956, 377).