СТРУМОЧОК

СТРУМО́ЧОК, чка, чол. Зменш.-пестл. до струмок. Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 75); Широке вилицювате обличчя.. блищало від поту, і маленькі струмочки текли з низького лоба до брів (Андрій Головко, II, 1957, 61); Струмочки молока туго б’ють у кленове дзвінке денце (Михайло Стельмах, I, 1962, 156); Ранок кинув струмочок ласкавого гарячого проміння в її покій (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 39); Хвилинами зерно переставало бігти. Тоді Явдоха стукала кулаком по дошці і знову жадібно слухала тонкий шелест небаченого в темряві сухого струмочка (Олесь Донченко, III, 1956, 11);  * Образно. Вся попередня українська література — це ті струмочки і річечки, що несли свої води вперед, щоб потім, злившись, створити безмежне і бездонне море, яким нам уявляється Шевченко (Слово про Кобзаря, 1961, 11);  * У порівняннях. [Кость:] Голос ніжний-ніжний, як струмочок (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 54).