СТРУМІ́НЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до струмінь 1, 2. Струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 248); Поклала [Кумиш] в жар жмут сухого кураю, роздмухала його, і тоненький струмінчик кучерявого диму потягся (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 17).
СТРУМІНЧИК
Тлумачення слова