СТРУГАТИ, стружу, стружеш і стругаю, стругаєш; наказ. сп. стружи і стругай; недок.
1. перех. і без додатка. Знімати стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним інструментом. Ой йде милий дорогою та й паличку струже, Ой як же я, мій миленький, люблю тебе дуже (Коломийки, 1969, 163); Він.. часом цілий день сидів коло парубків, дивився, як один рубав дрова, другий стругав стругом (Нечуй-Левицький, I, 1956, 445); Він стругав фуганком дошку (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 111); * Образно. [Катерина:] Що ж, Тиміш красень-хлопець, показний… [Морж:] Сучкуватий, стругати багато треба… (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 10);
// Виготовляти що-небудь, обробляючи дерево, метал і т. ін. різальним інструментом. Загада [князь] човни стругати. Нароблять човнів (Панас Мирний, IV, 1955, 15); Дід Іван майстрував помацки — стругав ложку (Юрій Яновський, Мир, 1956, 190); Антоп знайшов сокиру і біля порога примостився стругати дерев’яні кілочки (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 253).
2. перех. і без додатка. Нарізати тонкими вузькими пластинками. М’ясо замерзло, і він стругав його ножем, наче дерево (Микола Трублаїні, I, 1955, 196);
// Робити гострим кінець чого-небудь. Ад’ютант стругав олівець, готуючись вести протокол (Петро Панч, Вибр., 1947, 391);
// Знімаючи верхній шар з чого-небудь, робити його рівним, гладеньким. — Мати струже [припічок] та знову маже (Андрій Головко, II, 1957, 216);
// Зрізати, знімати що-небудь. Невольники кинулись стругати дерен (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27); До храмового свята готувалися в кожній хаті — жінки кінчали мастити около, діти підмітали стежки, стругали спориш у дворах (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 137);
// Розробляти вугільні пласти. Струг стругав, вугілля з лави текло, як ріка (Юрій Яновський, II, 1954, 149).
♦ Моркву стругати див. морква.
3. неперех., перен. Віяти з великою силою (про вітер, завірюху і т. ін.). Завірюха в полі струже, Військо замерза (Павло Грабовський, I, 1959, 533); Ще жодної краплини не тло на землю, бо поперед важкої низької хмари стругав неймовірної сили струмінь вітру, знявши до самої тари жовту завісу пилюки (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 444).