СТРУ́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до струдити. * Образно. Завітала зима стара, біла бабуся, щоби струджену, змучену пекучим сонцем і знесилену літом землю заколисати до відпочинку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 182).
2. у знач. прикм. Виснажений, стомлений тяжкою працею. Сам він був такий струджений, мав ноги, вкриті глибокими ранами, бо робив біля погрузки дерева і увесь час стояв у воді (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 350); Зажурено подивилась [Тиснянчиха] на струджені свої руки (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 113); * Образно. Він знав, що ніколи так не відчуєш смаку печеної картоплі, як серед осіннього поля, після струдженого дня, в запахах свіжої ріллі та вогких, прілих бур’янів на стерні (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 214).