СТРОКАР

СТРОКА́Р, я, чол., дорев. Робітник, що працював по найму, перев. під час польових робіт, у поміщицькому або куркульському господарстві. Закувала зозуленька, Кує вона, кує… Позволь, мати, розказати, Як строкар бідує (Українські народні ліричні пісні, 1958, 560); Побрів [Авдюк] у польські Карпати, між панську худобу. В найми!.. Строкарем!.. (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 33); — Куди шматок хліба не пожене чоловіка, — вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі і про свої шляхи строкаря (Михайло Стельмах, I, 1962, 32).