СТРІМГОЛОВ, присл.
1. Дуже швидко, прожогом. Розвідники, вішаючи на груди автомати, стрімголов кинулися до коней (Олесь Гончар, III, 1959, 436); — Це він! Шевченко! — раптом вигукнув Лазаревський і стрімголов вибіг з кімнати (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 42); Вибігши стрімголов на другий поверх, Твердило гайнув по світлицях (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 118).
2. Вниз головою, сторч головою. Чорні потвори [дельфіни].. виплигують з глибини, перекидаються в повітрі, стрімголов пірнають в море, і знов виринають, щоб наново розпочати веселі грища (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 289); Шуліка стрімголов падав униз, над самою землею схопив ховраха (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 77); Юра встигає тільки роззявити рота, хапцем вхопити повітря — і падає вниз, стрімголов, у безодню (Юрій Смолич, II, 1958, 15); Соколи вилазили на стрімкий, високий берег і скакали стрімголов у воду, не розбиваючи собі притім нічого (Осип Маковей, Вибр., 1954, 135); * Образно. Тася стрімголов кинулась у примхливе й кипуче життя, яке стає основою існування багатьох недалекоглядних жінок (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 66).