СТРІ́ХА, и, жін.
1. Нижній край солом’яної покрівлі, який звисає над стіною. Дощ іде, як відром Ілле [ллє], а з стріх біжить, як цівкою (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 235); У блакить з-під стріхи Ластівочка мила Пурхнула — знялась (Павло Грабовський, I, 1959, 329); У великій хаті Чуплаків було тісно, а чорна стріха нависала на вікна і затуляла денне світло (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 16); * Образно. Цей високий темно-русявий юнак, з короткою.. шиєю, з шевченківськими очима, глибоко схованими під стріхами густих брів, був відомий своїм товаришам як сором’язлива, стримана, неговірка людина (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 4); * У порівняннях. На виду у діда старечий спокій, а проте — гострий огняний погляд, котрий прикривали, мов стріха, ..одстобурчені брови (Панас Мирний, I, 1954, 165);
// Покрівля будівлі (перев. солом’яна). Хати здебільшого були старі, чорні, з чорними ж, порослими мохом стріхами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 308); Ось його хата, біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом (Олександр Довженко, I, 1958, 324); Солом’яні стріхи хат тонуть серед білого шумовиння садів (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 3).
2. перен. Приміщення для проживання; житло, оселя. Своя стріха — своя втіха (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 152); Ні розради, ні утіхи, ні весілля, ані свята! Рідної не знаю стріхи і не знаю мами, тата (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 99).
♦ Під батьковою (батьківською) стріхою — у рідній хаті, у своїй сім’ї. Чудовий образ принесла вона в душі тоді під батькову стріху, і той образ раз у раз оживав в її уяві, й міниться, і грає барвами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 288); Свій вихід з-під батьківської стріхи.. Гаудентій досі вважав чудом (Іван Франко, II, 1950, 139); Під однією стріхою — в одному приміщенні; Під чужою стріхою — у чужій хаті. Дмитрик уперше в житті ночує під чужою стріхою, далеко від матері (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 134).