СТРІЧА

СТРІ́ЧА, і, жін., розм. Те саме, що зустріч. Несподівана стріча — як обварила Чіпку. Він підвів голову, подивився, де він, глянув на Галю — і не міг слова вимовити (Панас Мирний, I, 1949, 243); Пішла [молодиця] не дорогою, а толоками та ще й правим, менше людним боком Черемоша — боялася стріч (Гнат Хоткевич, II, 1966, 176); Їй було жалко, що надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 316); Чорноус — людина, яка вкарбовується в пам’ять з першої стрічі (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 47).