СТРА́ТА, и, жін.
1. Вища міра покарання — позбавлення життя. Зв’язаний Лазар лежав серед руїни. Він важко дихав, втомлений бійкою, а всередині в нього тремтіла зла радість, що сьогодні страти не буде (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 206); Про боротьбу, муки і страти декабристів написав Шевченко свою поему «Неофіти» (Максим Рильський, III, 1956, 10); Котовського зловили вдруге і засудили до страти через повішення. Засудив його одеський суд, і страта мала відбутися в одеській тюрмі (Юрій Смолич, V, 1959, 30).
Громадянська страта див. громадянський; Іти (йти, піти і т. ін.) на страту — приймати смертну кару. [Іфігенія:] Коли хто вмів одважно йти на страту, Той мусить все одважно зустрічать (Леся Українка, I, 1951, 162); Не пойнялися очі їх сльозою, .. Коли вони на страту, як до бою, Ішли по рідних вулицях сумних (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 98).
2. рідко. Утрата чого-небудь. Було вчителі не надивуються незвичайній в його охоті до науки, а потім швидко — незвичайній страті завзяття до роботи (Нечуй-Левицький, I, 1956, 176); Страта корови — то була та «чортова дірочка», в котру пішли всі надії, всі радощі, всі помисли бідної Василихи (Іван Франко, IV, 1950, 30).
3. рідко. Витрати. На таке хазяйствечко, як оце, спасибі богові, у Данила, не спроможешся сплоха, без великої страти (Любов Яновська, I, 1959, 171);
// Матеріальні втрати; збитки.