СТРАШИЛО

СТРАШИ́ЛО, а, чол. і сер., розм. Те саме, що страховище 1. Хлоп, уздрівши над собою Дивовижнеє страшило На коні, в залізних бляхах, Думав: «Смерть моя прийшла!» (Іван Франко, XII, 1953, 129); — Йду, бачу, — сидить цей страшило, гугнявить якусь пісню, а Тарас йому підспівує (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 379);  * У порівняннях. — Я на глум вам здавсь! і мною ж, Мов яким страшилом, завжди Дітвору лякати звикли (Леся Українка, IV, 1954, 152).