СТРАШНУВАТО.
1. Присл. до страшнуватий.
2. у знач. присудк. сл. Хто-небудь у незначній мірі відчуває страх. — Одначе що не кажи, а страшнувато їхати в далекий край? (Михайло Стельмах, I, 1962, 28); До кулеметної тачанки сторожко підходить Серьожка. Воно й страшнувато малому: коли б чого й не було, але як зараз біля тачанки нікого немає — осмілів хлопець (Андрій Головко, I, 1957, 353); — Через річку тільки страшнувато перевозити, бо вже під берегами вода з ярів заливає кригу (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 50).