СТРА́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стратити. — Не бійся, батьку, — може, він іще не страчений, може, нам удасться видобути його на волю (Іван Франко, VI, 1951, 92); Майнула спочатку одна постать, за нею через деякий час з’явилась друга.. Здавалося, що це встають на Огневім полі страчені вранці політруки (Олесь Гончар, IV, 1960, 65); А прийде осінь золота, Щоб мужні, чесні, прості — Не марно страчені літа — Ішли до тебе в гості (Микола Нагнибіда, Зустрічі.., 1955, 58);
// у знач. ім. страчений, ного, чол.; страчена, ної, жін. Людина, яку стратили, позбавили життя. Зв’язковий підійшов до страченого. Помалу підвів угору очі (Юрій Яновський, I, 1954, 153); За кілька місяців після цього газети наводили його ім’я у довгому списку страчених на острові Макронісос (Семен Журахович, Опов., 1956, 227);
// страчено, безое. присудк. сл. Глибокої осені дев’ятсот шостого року самосудом було страчено в Криничках Яреська Матвія (Олесь Гончар, I, 1959, 7).
СТРАЧЕНИЙ
Тлумачення слова