СТОВБЕНІТИ, ію, ієш, недок., розм.
1. Утрачати здатність рухатися, завмирати, ціпеніти від хвилювання, з переляку, розгубленості і т. ін. [Стеха (стовбеніє):] Ні, це не Андрій, це мана!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 486).
2. Те саме, що стовбичити 1. Похмурі легені й чоловіки стовбеніли біля хат (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 45).