СТОРОЖИ́ХА, и, жін., розм.
1. Дружина сторожа. На голос дзвінка вибіг сторож, за ним сторожиха (Іван Франко, VI, 1951, 414).
2. Жіночий рід до сторож. — Невже-таки ви зовсім безпритульна людина, така, як я? — сказала церковна сторожиха (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 277); У школу він прийшов перший. Довелося навіть почекати на ґанку, доки сторожиха відімкнула двері (Олесь Донченко, IV, 1957, 66).