СТОРОНИТИСЯ, ронюся, ронишся, недок., кого, чого, від кого — чого і без додатка.
1. Відходити набік, відступати, пропускаючи кого-небудь, даючи комусь дорогу. Він трохи не вдарився лобом об якогось бідолашного некрутика.., закричав: «Сторонись..!» (Панас Мирний, I, 1949, 215); Влетіли в село. Зустрічні сторонились, даючи путь велосипедові (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 216); У вулицю на галопі вривається кінний загін чеченців. Степан сторониться (Григорій Епік, Тв., 1958, 530);
// Відхилятися, відсуватися і т. ін. від кого-, чого-небудь. Він обіймає її, а вона не дуже-то й сторониться від нього: не чужі ж вони тепер, а свати (Ірина Вільде, Опов., 1954, 29); — Ти до мене? — А до кого ж, Євдокиме? — посміхається жінка, сторонячись п’яного (Михайло Стельмах, I, 1962, 225).
2. перен. Уникати кого-небудь, виявляти небажання спілкуватися з кимсь. До матері [Катря] як нерідна дитина; від батька далеко сторониться… (Марко Вовчок, I, 1955, 225); З усіх Артемових товаришів.. саме Гришка Орися найбільше сторонилася (Андрій Головко, II, 1957, 512); Дорош, розв’язавши торбинку, помітив відразу, що хлопці пообідали без нього.. «Стороняться. Нічого, звикнуть» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 143);
// Уникати чого-небудь. Кращі люди, що сторонилися досі чиновного стану, як якої огиди, почали потроху посуватись, протовплюватись у нього, щоб не випустити з рук діла, не віддати його у другі — нікчемні (Панас Мирний, III, 1954, 185).