СТО́ПТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до стоптати. На дощенту витолоченій і стоптаній на багно галявині темною горою височів Вутень [тур] (Павло Загребельний, Диво, 1968, 79); Електрична лампочка.. кидала яскраве світло на стоптаний перед складом сніг (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 43); Хто з людей не встиг вихопитись на гору.., той попадав на роги і під ноги бидлові і конає, стоптаний в болоті (Леся Українка, II, 1951, 209); Обізвавсь Тарас Трясило Гіркими сльозами: «Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!» (Тарас Шевченко, I, 1963, 42); Перед очима старої промайнула — крізь давнину літ — ядуча курява далеких доріг, стоптаних її босими ногами (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 393);
// у знач. прикм. Поникли голови козачі, Неначе стоптана трава (Тарас Шевченко, II, 1963, 51); Пасли [хлопчики] свою худобу неподалік від села на вигорілій, стоптаній толоці (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 3); Під Москвою ми відкидаємо катів, і багряніють кров’ю злою полотна стоптаних снігів (Володимир Сосюра, II, 1958, 184); Почуття страшної образи й болю за стоптану любов стихійно охоплює її (Збірник про Кропивницького, 1955, 265); Чумарчина в дірках на йому, картуз аж рудий — виношений такий, — коліна позалатувані, чоботи стоптані… (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 3); Оксана дивиться на свої ноги в стоптаних балетках (Василь Кучер, Голод, 1961, 423);
// стоптано, безос. присудка сл. Всі шляхи на Україні Стоптано та збито (Леонід Первомайський, II, 1958, 171).
2. у знач. прикм., перен., розм. Те саме, що немолодий. — Чого заманулося? паничів! — усміхнулась Зайчиха.. — Та хоч би який стоптаний, — жартує Параска (Панас Мирний, IV, 1955, 102).