СТО́ПОРИТИ, рю, риш, недок.
1. перех. Зупиняти або уповільнювати хід, роботу механізму, машини. — Стопоріть мотор! — залунав вигук із шлюпки (Микола Трублаїні, II, 1955, 408); Стопорить [капітан] машину.. і правує до берега ближче (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 150);
// Закріплювати стопором (яку-небудь деталь). Стопорити гайку;
// перен., розм. Затримувати, уповільнювати розвиток, хід якої-небудь справи, якогось заходу, явища.
2. неперех. Припиняти або уповільнювати свій хід. Часом крейсер стопорив.