СТОП, виг.
1. Уживається як команда для припинення руху, роботи в знач.: стій! зупинися! — Ану, стоп! — ..Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 333); Ешелон раптово рушає з місця і йде, набуваючи швидкості. — Стоп! — гукає фельдфебель. — Ще не одержано фураж! .. У мене зостанеться на цій станції половина людей… (Юрій Яновський, I, 1954, 187);
// Уживається як наказ припинити що-небудь робити в знач.: годі! облиш! Солдат б’є поліцая автоматом по голові.. Дівчина кинулася скидати з поліцая чоботи.. — Стоп. Облиш чоботи, вв’яжи його раніш… (Юрій Яновський, I, 1954, 169); — Коли що — вона ж біля мене буде: сам, оцією рукою рішу! — Стоп! — насторожився раптом Баржак. — Чуєте? Десь.. ледве чутно заспівали півні (Олесь Гончар, II, 1959, 98).
2. у знач. присудк. сл., розм. Уживається на позначення припинення руху, роботи. Голова.. спустився [машиною] в ярок.. Смик сюди, смик туди, — стоп! (Остап Вишня, I, 1956, 384).
3. у знач. ім., невідм. Назва покажчика, сигналу для зупинення механізму, транспорту. Лінія «Стоп» наноситься перпендикулярно до напряму руху транспорту (Доценко та ін., Автомобіль, 1957, 256); Угаров рвонув на себе ручку машинного телеграфу. Мідна блискуча стрілка перескочила слово «стоп» (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 298).