СТО́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до стомити. Пан Адам був стомлений і мусив рано вставати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 248); Держав солдат знамено і не падав, Увесь у ранах, стомлений украй… (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 29); До вечора вони впоралися з гноєм і, стомлені нелюдською працею, повернулися додому (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 48); Його кінь вже стомлений дорогою (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 223).
2. у знач. прикм. Який стомився, відчуває втому. Стомлені женці кладуть на лаву й під лаву серпи, торби (Степан Васильченко, III, 1960, 324); Стомленій людині Так любо стрінуть затишний куток (Максим Рильський, I, 1960, 235); Обігнати на стомленій коняці два полки нічого було й думати (Іван Багмут, Записки.., 1961, 102); * Образно. Синіла ніч, дивились зорі, Дрімало стомлене село (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 159);
// Перейнятий утомою. Нарешті в його стомленім мозку засвітилась.. думка: на сім місці брела колись Марічка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 344); Стомлені ноги ледве ступають по піску (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 99);
// Який виражає втому. Старший лейтенант повернув у їхній бік стомлене обличчя, глянув здивовано сухими стомленими очима на хлопців (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 22); То був голос її чоловіка, голос стомлений (Юрій Яновський, II, 1958, 193).