СТОЇЦИ́ЗМ, у, чол.
1. Напрям у античній філософії, який вимагав свідомого підкорення людини пануючій у світі необхідності й приборкання своїх пристрастей. Одні філософи вбачали сенс буття в щасті (евдемонізм), .. в доброчесності (стоїцизм), інші — в пізнанні світу, служінні людям (Наука і життя, II, 1972, 25).
2. перен. Стійкість, мужність у життєвих випробуваннях, здатність протистояти спокусам. Коли професорів гнів падає раптом і на нього, подає [Ляховський] усім приклад мовчазного стоїцизму (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 299).