СТОГНУЧИЙ

СТО́ГНУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теш ч. до стогнати;
//  у знач. прикм. Кожний з жебраків хотів звернути увагу лиш на себе; милостиня.. здавалася видертою в власних рук, і тому щохвилі серед цього повзаючого й стогнучого населення підіймалися люті суперечки (Гнат Хоткевич, II, 1966, 65); Притаївсь в вершках дерев стогнучий вітер (Іван Франко, XIII, 1954, 37);
//  у знач. ім. стогнучий, чого, чол.; стогнуча, чої, жін., розм. Людина, яка постійно стогне, скаржиться, нарікає. Як багато їх, отих стогнучих!.. Ранком устань як тільки хочеш рано, а вже почуєш його десь, отой стогін (Гнат Хоткевич, I, 1966, 121).