СТІЙКО

СТІ́ЙКО. Присл. до стійкий. — Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд на ширшій колії тримається стійкіше? (Олесь Гончар, III, 1959, 207); Запах [сірки] стійко тримався мало не цілий день (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 5); Жив Коляда у батьківській хаті, яка стійко витримала руйнуючу силу часу (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 59); Влас переносив біль стійко, й операцію було хутко закінчено (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 49); Стійко гвардійці зустріли фашистський вогонь і броню (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 234); Наші війська мужньо й стійко відбивали одну за одною атаки ворога (Комуніст України, 2, 1969, 65).