СТЕПОВИ́К, а, чол.
1. Людина, що народилася або постійно живе в степовій місцевості. Од берегів Самари йшли до Богдана дикуваті лугарі та степовики, злітались вольні сини вольного Ташлика, неначе вольні степові орли (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 233); Шофер — степовик з Херсонщини був людиною невгамовної вдачі (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 266); Волею партії збуваються найзаповітніші мрії степовиків, мрії про подолання суховіїв і посухи (Радянська Україна, 22.III 1961, 3).
2. Тварина, що живе в степу або яку вивели в степу. Дев’ятнадцять скакунів вишикували в одну шеренгу.. Не до кінця приборкані степовики, вони ледве звикли до вузди й до сідла (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 353).
3. Степовий вітер. Ось повіє, як завжди несподівано, холодний степовик, і враз побагряніють [покриються багрянцем] садки (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 92); Під легким подихом степовика погойдувалось листя кукурудзи, відбиваючи останні промені вечірнього сонця (Хлібороб України, 10, 1963, 27).