СТАРИННИЙ

СТАРИ́ННИЙ, а, е, рідко. Те саме, що старовинний. Проміння обсипали світом велику старинну картину на стіні (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 87); В одчинені у хату двері дивились з портретів архіреї над старинними червоними меблями (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 320); Грубі її [бібліотечної зали], хоч старинні мури збудовані із твердого гранітного каменю (Іван Франко, VIII, 1952, 138); Співав він дуже гарно і любив українські пісні, особливо старинні (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 485); Хоч і немило мені розлучатися з другом старинним, Але хороша то думка — до затишних Кум перебратись І громадянином зайвим потішити древню Сібіллу (Микола Зеров, Вибр., 1966, 347); — А се сап’янці-самоходи, Що в них ходив іще Адам; В стариннії пошиті годи, Не знаю, як достались нам (Іван Котляревський, I, 1952, 173); Вона вживала старинні слова, яких діти не розуміли (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 273); Воно перейшло їй у спадок від старинного козацького роду, а той рід відбив те сідло в татар (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 32).