СТАРИЧОК

СТАРИЧО́К, чка, чол. Пестл. до старик 1, 2. Суддя був собі простенький старичок, усім доступний, добрий (Панас Мирний, I, 1954, 160); На естраді з’являється жюрі конкурсу — п’ять шановних старичків в чорних фраках, з нотами в руках (Іван Кочерга, II, 1956, 173); — Твій старичок скаржиться, що ти забув про нього, давно уже приїздив, від дому відцурався (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 76).