СТАРОЗАВІ́ТНИЙ, а, е.
1. церк. Який згадується в Старому завіті. На чільній дошці [оправи євангелія] зображено новозавітну трійцю, на спідній — старозавітну трійцю (Українське золотарство XVI-XVIII ст., 1970, 31); Скорчивши й підібгавши під себе ноги, на припічку сидів чоловік, схожий на старозавітного пророка (Петро Колесник, Терен.., 1959, 380).
2. перен. Який дотримується старих поглядів, звичок, правил і т. ін. — Мабуть, справді, тяжко вам, Любов Яківно, жити з папашею… старозавітний він у вас і — пробачте — черствуватий! (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 510).