СТАРОВІ́Р, а, чол.
1. рел. Послідовник, прихильник старої віри; старообрядець. Сопкін був з старовірів й до цього часу нічого не пив і не курив (Степан Васильченко, I, 1959, 349); Тарас Григорович частенько блукав з гіркою думкою, де б роздобути махорки на цигарку. Навіть це було важким питанням, бо майже всі козаки були старовіри і не курили (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 299).
2. перен. Людина, яка дотримується старих звичаїв, звичок, смаків і т. ін. Видно, що д. Наумович, коли кого нагадує у Росії, то тих старовірів, котрі сердились на Петра Великого за те, що він згодився змінити церковне письмо на гражданку (Михайло Драгоманов, I, 1970, 329).