СТАРОСТА́Т, у, чол.
1. Виборна громадська організація в учбових закладах, що складається із старост груп. Засідання старостату.
2. Приміщення, признач. для перебування старости (у 4 знач.). Викликав [староста] учителів. У селі їх залишилося двоє; решта були в армії або евакуювалися. Першим до старостату прийшов Афіноген Павлович (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 84); Ще не встигли німці розквартируватися, як Тадик підшукав хату під старостат, наказав навести блиск (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 418).