СТАНДА́РТ, у, чол.
1. Прийнятий тип виробів, що відповідає певним вимогам своєю якістю, хімічним складом, фізичними властивостями, розміром, вагою і т. ін. При складанні стандарту, визначенні рівня якості виробу до уваги беруться показники, які діляться на кілька груп (Знання та праця, 12, 1971, 5); Державні стандарти дозволяють коливання кожного виду прокату по товщині в суворо встановлених межах від сотої до тисячної частки міліметра (Комуніст України, 10, 1960, 27); Перед приморозками помідори треба зібрати.. та розсортувати за стандартом і стиглістю (Колгоспник України, 7, 1957, 39); Світовий стандарт;
// Загальноприйнятий взірець у мові. Мовна норма являє собою культурний стандарт, зразок загальнонародної мови в її літературній формі (Розвиток мов соціалістичних націй СРСР, 1967, 158);
// Єдина типова форма організації, проведення, здійснення чого-небудь.
▲ Золотий стандарт див. золотий.
2. перен. Щось позбавлене індивідуальних особливостей, своєрідності, оригінальності; шаблон, трафарет. Разом з чубами мовби летять у небуття якісь знаки їхніх індивідуальностей, те, що робило їх [студентів] не схожими між собою.. Замість різноманітних чубів тепер одні голі, зведені старшиною до стандарту лоби (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 62); — Ви наочно показали — вмієте працювати. Працювати не по стандарту, а творчо, з вогником (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 397); Духовна багатогранність сучасної людини виявляється у тому, що вона різко відкидає єдину норму, стандарт, обмеженість у смаку (Радянське літературознавство, 1, 1961, 34).