СТА́ЛКА, СТА́ЛЬКА, и, жін., розм.
1. Довга вузька смуга. Підлога була застелена сталками вибіленого полотна, і Громський з жахом глянув на свої не дуже чисті туфлі (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 352); Блискавично махнув [Юхим] сталькою віжок раз, удруге (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 342);
// Довгий ряд чого-небудь;
// Низка, разок (про намисто). Сталка намиста (Словник Грінченка).
2. Пасмо (довгого волосся, ниток і т. ін.). На лобі в неї рівний проділь, коси заплела в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 101); Батіг у чотири сталки (Словник Грінченка).
3. Шар чого-небудь; пласт. По мілководді скрізь розляглося широколисте латаття, вкрило воду листом в три сталки (Нечуй-Левицький, I, 1956, 103). :4. [[заст.|застаріле|mark]] Сталева пластинка в корсажі. Її пальці трохи тремтять, коли вона поправляє на собі заржавілі стальки. Ох, боженьку, як це так, що мама була колись ще стрункіша від неї (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 17).